Знайомимося ближче з голкіпером-новачком «Дніпра-1» Заурі Махарадзе.

— Заурі, чи вдалося вже призвичаїтися до нової команди за майже тиждень?

— Так, адаптувався достатньо швидко. І у спілкуванні з хлопцями, і у тренувальний процес увійшов. Проблем ніяких немає. Тижня якраз вистачило, щоб призвичаїтися.

— Які враження від тренувань, навантажень? Що нового та цікавого для тебе?

— Мені дуже подобається, як проходять тренування. Не дивлячись на те, що перший збір зазвичай є часом великих навантажень, тренування цікаві, і я розумію, що вони є плідними.

— Наскільки швидкій адаптації сприяла церемонія посвяти, на якій ти себе яскраво проявив?

— (сміється) Гадаю, це теж допомогло. Та й взагалі, колектив є досить дружним. Мене дуже добре прийняли, хлопці допомогли на першій стадії.

— Пісню, яку заспівав, одразу обрав?

— Часу не було обирати. Що перше прийшло до голови, те й заспівав.

— Це комусь сигнал був?

— (посміхається) Та ні… Її Леван Арвеладзе добре знає, тому нехай це буде для нього сигнал.

— Співати взагалі полюбляєш? Які ще є захоплення?

— Співати не дуже люблю. Хіба що на посвятах, та й те не дуже. А з приводу захоплень… Тренування, сон, вийти прогулятись, сходити до кіно.

— У дитинстві ти займався не лише футболом, а й баскетболом. Любов до футболу вийшла сильнішою за гени матері, яка працює тренером з баскетболу?

— Напевно, так. Я ходив до обох секцій, і мама якось сказала, що потрібно обирати, аби щось виходило по-справжньому. Мій вибір був на користь футболу. Так вирішив на той момент, і упевнений, що це було правильно. Ні про що не шкодую.

— Як вийшло, що хлопець з Одеської області у 12 років поїхав до Донецька?

— Тоді хлопці з таких маленьких міст, як наше, їздили або до найближчих великих міст, або до Києва. Мені, напевно, пощастило. Першу групу хлопців повезли до «Шахтаря», але сказали спробувати ще в «Олімпіку». І коли вони повернулись, я поїхав вже з другою групою на перегляд до «Олімпіка». Так і потрапив туди.

— У 17 років ти дебютував за «Олімпік» у другій лізі і пройшов з командою весь шлях нагору…

— Так, це був дуже цікавий період. По-перше, це стало для мене першим досвідом у великому футболі. І одразу була поставлена задача вийти до першої ліги. Це вдалося і надало гарний поштовх кар’єрі.

— У цьому клубі ти загалом провів 13 років, був капітаном, символом команди. Чому цю сторінку було перегорнуто?

— Кожна історія завершується. При цьому я не можу сказати, що моя історія з «Олімпіком» остаточно завершена. Це футбол, і ми не знаємо, де опинимося завтра. На той момент сторінку перегорнули. Але в нас теплі стосунки з керівництвом і з хлопцями. «Олімпік» — мій футбольний дім. За нього завжди переживаю та буду підтримувати.

— 2018 рік взагалі вийшов для тебе роком змін – інший клуб і навіть інша збірна. Це був важкий період для тебе після багаторічної стабільності?

— Так, вийшов із зони комфорту, і одразу був емоційний струс: все нове, потрібно адаптуватися до всього. Це було важко, але приємно, тому що було кроком вперед. Отримуєш новий досвід. Коли кожен день тривалий час перебував в «Олімпіку» навіть не помічав, як щось змінювалося, а тут дивишся на все з іншого боку. Було цікаво.

— Які фактори спричинили зміну громадянства та виклик до збірної Грузії?

— В мене ж батько грузин, грузинська кров. Надійшла пропозиція, і я погодився. Не кажу, що змінив батьківщину. Я однаково люблю Україну і Грузію. Я тут народився і завжди переживатиму за Україну. Це так само є моєю батьківщиною. Коли викликали до юнацьких збірних України, завжди приїздив та із задоволенням грав.

— Вже проаналізував причини, чому не склалося у «Зорі»?

— В мене було менше ігрової практики, ніж в «Олімпіку». Це стовідсотково моя провина. Виходить, не показав себе у тренувальних та ігрових моментах. Але не можу сказати, що це погано на мені відбилося. Навпаки, це гарний досвід, який почав мені допомагати, ще коли я був у «Зорі». Я пройшов цей момент.

— У «Зорі» було три вправні голкіпери, те ж саме зараз у «Дніпрі-1», ще й молоді воротарі є перспективні. Як сприймаєш таку багаточисельну конкуренцію?

— Це абсолютно нормально. Ми всі зростаємо, а тренер обирає, кого поставити у ворота. Конкуренція лише допомагає ставати кращим та приносити користь команді.

— Багато хто говорить, що «Дніпро-1» перебуває не на своєму місці. Навряд чи ти будеш з цим сперечатися. Що робити?

— Вигравати. Перемагати – і все буде добре.

— За останні роки в твоєму житті змінилося багато, а чи залишились в улюбленцях Касільяс, «Реал» та «МЮ»?

— Ні, залишились. Але з тим, як стаєш дорослішим, кумирів стає менше. Просто дивишся і намагаєшся щось для себе перейняти. У молодості, дивлячись на матчі Касільяса, Буффона, Діди просто захоплювався, а зараз погляд вже більш професійний.

— І наостанок, що побажаєш вболівальникам «Дніпра-1»?

— Перш за все, здоров’я, яке завжди є актуальним, а зараз особливо. Щоб якомога швидше вони повернулись на трибуни, адже без них грати набагато складніше. А ми будемо робити все залежне від себе, щоб їх тішити, і вони навіть біля телевізору отримували задоволення від гри та результатів.