Підсумкове у 2017 році інтерв’ю головного тренера СК «Дніпро-1» Дмитра Михайленка програмі «По той бік поля».

 

— Дмитро Станіславович, згадайте, будь-ласка, з чого для вас розпочався перехід до СК «Дніпро-1»?

 — Мені зателефонував Юрій Миколайович Береза, запитав чи готовий я очолити СК «Дніпро-1» за умов, що залишається більшість основного складу команди, залишаються хлопці з Академії, адже для нас це дуже важливе питання, оскільки Дніпро – це у першу чергу люди, яких нам потрібно було зберегти. Ми розуміємо, наскільки важко було б новій команді рухатися вперед, якби пішли б молоді гравці. Тобто головне – це було зберегти структуру, яка напрацьовувалася великий час. І Юрій Миколайович пообіцяв, що усі ці умови будуть виконані. Тоді ми з’ясували, яке буде фінансування клубу і почали перемовини з гравцями, на яких розраховували, хоча багатьох після УПЛ Друга ліга не особлива цікавила. Тому, ті ж Сваток, Кочергін, Баланюк в результаті пішли, а нам довелося багато розмовляти із тими, хто залишився. Ось так все і починалося.

— А я к формувався тренерський штаб?

 — Тренерський штаб ми і не змінювали, залишилися усі мої помічники з Прем’єр-ліги. Артем Куслій, Сергій Дірявка, Валерій Городов, Євген Баришніков – усі ці люди віддані Дніпру і звичайно цікавилися їх думкою, щодо переходу до СК «Дніпро-1», але я для себе іншої відповіді, ніж позитивна, і не чекав.

З усіма ними проблем не було, а більше запитань виникало по гравцям, по їх контрактам, адже усі сумнівалися, що «Дніпру-1» вдасться зберегти у такому вигляді, в якому він зараз є, тобто залишаться люди, буде база, буде стадіон – все це здавалося малоймовірним. І те, що ми зуміли зберегти досвідчених Польового, Кравченка, Когута, який також провів сезон в УПЛ і є вже досвідченим гравцем, і ту ж талановиту молодь – все це дуже важливо, адже за ними йде справжнє полювання наших великих клубів «Динамо» і «Шахтаря», і ми їм вдячні, що  вони не піддалися якимось емоціям і не перейшли до цих команд. Вони в нас повірили і я переконаний, що хлопці 1999-2000 років народження будуть у нас розвиватися і прогресувати. Усі вони – наше майбутнє, їм доведеться рухати «Дніпро-1» у подальшому за два-три роки, коли ми  вже, сподіваюся, потрапимо в УПЛ.

 

— А як же зараз зберегти цю молодь, яка вже доволі голосно заявила про себе у складі СК «Дніпро-1»?

— Зрозуміло, що конкурувати клубу Другої ліги із «Динамо» та «Шахтарем» дуже складно. Головна наша зброя – це відношення, і ми дійсно даємо хлопцям прогресувати. А тим же грандам в запеклій боротьбі за перше місце важко вводити в основний склад молодь, тому там доведеться ще виступати за U-19, потім U-21, і потім виборювати місце в основі, а у нас, хоча і у Другій лізі, але вони вже зараз грають проти дорослих чоловіків. Також ми маємо можливість працювати із ними більш індивідуально, оскільки у нас немає такого конвеєру, як у грандів, що привозять вже в свої Академії юнаків за гроші, тому у нас і виступають хлопці з Дніпра та Дніпропетровської області. І ми їм пояснюємо в індивідуальних бесідах, що зараз для них важливіше, і цим ми можемо втримати молодих гравців. Той же Супряга бачить свій прогрес, наскільки він додає, а матчі за збірну, коли Олександр Петраков або Олександр Головко телефонують і кажуть теплі слова про наших хлопців, це тільки підтверджують. Те ж стосується і Олександра Бєляєва, і Тимофія Сухаря. А хлопці все це бачать, тому і залишаються з нами.

— Зараз одним з лідерів команди є Ігор Когут. Як ви зуміли його умовити грати у Другій лізі, хоча, як відомо, у нього були пропозиції з УПЛ?   

— Ключове тут те, що він корінний дніпрянин і тут на перший план виходить любов до міста, до друзів, до футболу, тому є своя відповідальність. І ми його довго просили перейти в клуб, адже розуміли, що без таких гравців, як він, які грають серцем, емоціями і додають команді адреналін – нам буде важко.

— Але сам Ігор сказав, що він пішов за тренером?

— Справді? Мені це приємно (сміється). Але не думаю, що це головне, адже він справжній дніпрянин, з Тополя, не хотів кидати команду у своєму місті в важкій ситуації, і вирішив допомогти «Дніпру-1» піднятися  якомога швидше.

 

— А що скажете за іншого тепер вже мабуть ключового гравця команди – Ярослава Поплавку, чий удар вивів команду у півфінал Кубка України? Адже йому вже 25 років, але до СК «Дніпро-1» він практично і не грав у професійних клубах.

— Ця історія справді схожа на різдвяну казку, і якби мені сказали, що таке трапляється, я би міг і не повірити. Він дійсно практично не грав до 25 років на професійному рівні, востаннє він виступав за херсонський «Кристал», після чого виступав за команду «Поліція» з Кропивницького, але його любов до футболу, його жага та бажання грати в футбол привела його туди, де він зараз і знаходиться. Це дійсно справа випадкова. Він проводив контрольний матч проти луганської «Зорі», і там вразив  Юрія Вернідуба, але ми перші встигли зробити йому пропозицію і сказали, що такого шансу опинитися в Дніпрі у тебе можливо ніколи не буде. Ярослав приїхав до нас і просто ошаленів від бази у Придніпровську, стадіону, міста. Адже раніше він крутився по маленьких райцентрах, а сам він зі Знам`янки. І коли він сюди потрапив, то сказав: «Я раніше говорив, що граю у футбол з 10 років, але насправді я почав грати у 25».  А особливе враження на нього призвів Сергій Кравченко, власним професіоналізмом, відношенням до справи і для нього все це було, як казка. Ярослав практично не залишав базу, постійно був на полі, і я постійно чув, коли на базі хтось стукав м’ячем о 8-й, чи 9-й вечора, а то Ярік займається особисто, тренується і зараз просто отримує задоволення від такого життя. Так, у нього немає якось школи, базових футбольних речей, які він пропустив в дитячі роки, але його жага і бажання, щира любов до футболу, коли добре видно, що він хоче перемагати, закріпитися в команді і в цілому досягти чого у футболі – все це підкуповує і змушує його поважати. В середині сезону у нього був період коли багато чого не виходило, але в кінці року він вже увірвався в основний склад, і доля його нагородила таким важливим забитим голом. Він це заслужив своєю працею.

— Сергій Кравченко якось сказав, що Ярослав стає справжнім талісманом для команди і всі хлопці ставляться до нього тепло. Правда, що колись на базу приїжджав його батько і сказав, якщо тут не вдасться, то сядеш на трактор і будеш орати?

— Так, це справді було. Він тоді сказав: «Це твоя остання команда, де ти себе спробуєш, адже потрібно мені вже і по сільському господарству допомагати». І він сам цього не приховує, що це був його останній шанс, за який він вчепився всім чим можна, і який він використав. Для багатьох гравців, які розпещені увагою, поїздками, він можливо виглядає чимось чужерідним, адже на багато речей дивиться по-іншому. І ось його перший політ у літаку, коли над ним підсміювалися і жартували, мовляв потрібно із собою парашут брати, і у нього таких звершень було багато. Наприклад, коли ми перемогли по пенальті «Чорноморець», і Ярослав вбіг в роздягальню і кричав, що він у казці і тиждень його ніхто не міг заспокоїти.

 

— І як ви відчуваєте, ця казка має право бути продовжена?

— Так, у нього є потенціал для зростання, адже він багато пропустив у дитинстві, тому у багатьох моментах він прогресує значно швидше за інших. Тому, все це має право на життя і тільки від нього залежить його подальший прогрес.

— Як ви відреагували на потужний старт команди, коли усі фахівці та вболівальники почали говорити, що команда вже точно у Першій лізі? Наскільки це заважає в роботі?

— Так, це дійсно заважає, але більше гравцям, а не тренерам, адже ми бачимо наскільки все не просто давалося. У перших матчах були перемоги, і великі перемоги, але якщо аналізувати, то ми розуміємо, що початок чемпіонату – це у першу чергу емоції для футболістів, які прийшли в команду і хочуть себе проявити. Багато часу на побудування гри у нас не було, адже потрібно було з’ясовувати, хто в якому стані знаходиться: хтось залишився з «Дніпра», хтось прийшов з Академії, хтось з інших команд – усі були в різному стані, тому питання коли нам буде важче залишався відкритим. Швидкі голи на команду також впливають, гарне поле на «Дніпро-Арені», плюс у подальшому суперники, побачивши наш потенціал, стали грати проти СК «Дніпро-1» по-іншому. Це було прогнозовано і було лише питання часу, коли нам стане важко.

— Почалося все з двох перших дербі, коли зіграли унічию з ФК «Дніпро» та поступилися в Нікополі. Що тоді трапилося?

— Результат — одне очко в двох матчах. Почалося все справді з дніпровського дербі. Для ФК «Дніпро» це був дуже принциповий матч, і налаштувати на такий градус у грі ми своїх хлопців були не в змозі, адже для багатьох хто прийшов в СК «Дніпро-1» подразник ФК «Дніпро» не був таким великим, як ми для суперника. Для тих же Логінова, Юрчука – це був звичний матч і не більше. Для того ж Сніжка, у якого в ФК «Дніпро» багато друзів. З іншого боку, я повністю розумію настрій на гру суперника. Перше, вони доводили тренерському штабу, що гідні грати у такому клубі, адже також потрібно розуміти в якій вони ситуації опинилися, що вони не можуть рухатися вперед. І цей вантаж зняття очок рано чи пізно буде на них тиснути. А тоді вони витримали весь матч, хоча в кінці у багатьох були судоми, але у них навіть були можливості нас покарати.

— Про що думали після матчів проти  ФК«Дніпро» та «Нікополя»? Не було думок, можливо ми щось не так робимо?

 — Ми ретельно аналізуємо усі матчі, тому розуміємо, в чому наші слабкі місця. Нам важко було реалізувати ту перевагу, яка у нас була, думаю, це через відсутність досвідченого форварда, який може прийняти правильне рішення, і плюс цей період співпав з травмою Сергія Кравченка, котрий, як з’ясувалося, для нас значить значно більше, ніж про це можна було думати раніше. Тому його відсутність і перших іграх відобразилось на нашій грі. Також у нас була нестача хлопців з лідерськими якостями, особливо серед молоді, не було гравця, який би взяв на себе відповідальність, а не перекладав би її на інших. Все це ми розуміли, і нам потрібно було, щоб молодь не тільки підігрувала, а і брала на себе відповідальність на полі.

 

— Далі були перемогти над «Реал Фармою», «Енергією», але головним був матч у Харкові, в якому команда хоча і не перемогла, але показала хорошу гру та характер.

 — Перемоги над міцними командами Другої ліги – вони надихають, надають впевненості у власних силах, плюс тут є такий момент, як зростання молоді. У нас було одразу багато хлопців без досвіду гри у дорослому футболі – це Сухар, Супряга, Сафронов, Хучбаров, Бєляєв, які раніше грали тільки проти однолітків. Тому перші матчі пройшли на емоціях, а далі пішла рутинна робота, коли на багато речей потрібно було дивитися по-іншому і у них був спад. Але за місяць-два вони придивилися до цієї і ліги, і у них пішло зростання. Плюс ті хлопці, яких ми взяли за ходом сезону – це Ляшенко, Ткаченко, Шаповалов – усі вони допомогли нам на певному етапі, коли нам було важко і матчі попускав Кравченко, той же Ляшенко добре вийшов у кубковій грі. Тобто кожен з 25 гравців команди зробив свій внесок, щоб команда завершила чемпіонат на першому місці.

— Але все ж таки поговоримо про матч з «Металістом-1925». Залишилось ось це дніпровське-харківське протистояння зараз?

— Так, мені здається воно залишилось, адже вони починається ще з ДЮФЛУ, тому ось це протистояння воно є і зараз. І в якій би ми в лізі не грали матчі Дніпра проти Харкова завжди будуть пригортати до себе особливу увагу.

 

— Тривалий час «Металіст-1925» лідирував у чемпіонаті. Наскільки було важливо посісти перше місце? Окрім того, що команда отримає більш легкий, як вважається календар третього кола які ще були мотиваційні фактори наздогнати суперника?

— Для мене це принципово, вірю, що для гравців це також принципово. На мій погляд ми по своєму потенціалу, по грі, по футболістах – сильніше за «Металіста-1925», тому ми повинні бути на першому місці. Ми просто самі втратили багато очок, де не мали  їх втрачати. Ми хочемо бути на першому місці, хочемо виграти Другу лігу – це важливе питання для такої команди, як наша. Це прокачує переможну ментальність і задовольнятися другим місцем це не правильно. Потрібно ставити максимальні завдання для будь-якого спортсмена.

 

— У Дніпрі зараз багато різних точок зору з боку вболівальників, щодо виникнення СК «Дніпро-1», і чи потрібно підтримувати команду, доки є ФК «Дніпро». Що можете сказати з цього приводу?

 — У мене на це є особистий погляд. Якби ми не зберегли у місті тих хлопців, що зараз у нас є, або почекай ми ще якийсь час, тут могли залишитися тільки руїни, на яких ми вже нічого би не побудували. Є яскраві приклади Харкова і Запоріжжя, де були клуби з великою історією, з чудовими Академіями, які постійно підживлювали і першу команду, і юнацькі збірні, але за невеликий час там було багато чого втрачено. Я чудово уявляю собі ситуацію, коли б ми вичекали паузу, а потім вирішили б зробити команду з цілями, але у нас би точно не залишилось талановитої молоді 1999-2000 року народження, і більш того, ми були б розкрадені ще глибше. Теж відбулось би і з гравцями 20-22 років, і нам довелось би збирати хлопців за принципом «хто зараз вільний». Саме це зараз відбувається у Харкові. І якщо порівнювати нашу ситуацію із «Металістом-1925», то у нас вже зараз є 17-18 річні хлопці, які у подальшому будуть прогресувати, а у харків’ян така група хоча і є, але не така чисельна і не така там талановита молодь, як у нас. Вони формували склад досвідченими гравцями, у яких пік кар’єри вже позаду, і ще велике питання чи зуміють вони потягнути рівень Першої ліги. тому я переконаний, що ми все зробили правильно, як для міста, так і для збереженні у Дніпрі своєї команди, яка з часом може навіть грати в єврокубках.

— В чемпіонаті — перші, в Кубку – у півфіналі. Якщо б вам сказали на початку сезону, що у нового клуба будуть такі результати посміялись би?

 — Не засміявся би, адже у футболі можливо все, навіть в українському. Тут багато чого залежить від жеребкування, наскільки команди, які на папері виглядають сильнішими, ставлять завдання пройти далі. Зараз ми бачимо, що багато команд в УПЛ ставлять завдання зберегти прописку в Прем’єр – лізі, тому на Кубок вони виставляють резервістів, але це не стосується грандів, чи команд, які мають велику обойму гравців. Я не скажу, що нам сильно пощастило із жеребом, адже ми пройшли по два клуби Другої  та Першої ліг, і одну команду УПЛ. І якщо «Суми» були думками про те. як їм залишити дно турнірної таблиці в Першій лізі, то «Гірник-Спорт» приїжджав нас перегравати і у нашому виконанні це була одна з кращих ігор сезону і цей матч нам явно додав впевненості в собі. Коли ми тільки створювали команду, то важко було зрозуміти, що ми з себе уявляємо, а у Другій лізі практично усі матчі проходили за одним сценарієм і як би ми себе поводили проти команд Першого дивізіону та УПЛ, нам самим було дуже цікаво. Матч проти того ж «Чорноморця» показав. Що ми здатні грати проти таких команд на одному рівні. Так, створювати моменти нам ще важко, але ми показали, що можемо не давати створювати моменти і у наших воріт. Теж саме було і з клубами Першої ліги. З «Чорноморцем» нам допомогла лотерея в серії пенальті, а щодо матчу проти «Гірника-Спорту», то чисто за моїми відчуттями — ми суперника переграли.

— Дивлячись на Олега Дубула під час матчу проти «Чорноморця», здавалося, що одесити не очікували від СК «Дніпро-1» такої гри. На ваш погляд вони недооцінили дніпрян?

— Звичайно, вони приїхали перемагати, це вже була 1\8 фіналу Кубка, тим більш такий фахівець, як Олег Дубул завжди будує гру під суперника, змінюючи тактику. І та ротація складу, яку вони проводили, була спрямована на перемогу. Плюс там є хлопці, які раніше грали за «Дніпро» — Антонов, Каверін, Політило, Третьяков і усі вони казали, що приїхали перемагати і були здивовані нашою грою. Для нас це було дуже важливо, що ми не поступилися супернику у грі. Можливо, у якихось компонентах гри ми були краще, в якихось – одесити, але коли команда Другої ліги не поступається саме у грі, а не тільки розраховуючи на емоції та зарядженість – це дуже важливо. І ми вже проецируємо свою гру на інших суперників, як команда, що ставить перед собою серйозні завдання. хоча зрозуміло, що і рівень настрою наш на «Дніпро-Арені» буде значно вище, ніж у «Чорноморця». Вони розуміють, що грають проти команду Другої ліги і це є у підсвідомості. Так само як і нам було важко налаштуватися на ФК «Дніпро». Звичайно, ми намагаємося це робити, але завжди є фактори, які впливають на психологію зовсім по-іншому. Так само, як Антонов чи Люлька не можуть налаштуватися на Сашка Сніжка, як за тиждень до цього на київське «Динамо». Тут завжди перевага у андердога, і ми у цьому випадку були аутсайдерами.

— Якщо не говорити про результат, матч у Львові був найважчим у Кубку України?

— На кону був півфінал Кубка, тут вже відчуваєш запах трофею. Гра була дуже важка, а тут ще непрості погодні умови, коли ми летіли і невідомість, а там йшов сніг, а для нашої команди важливе гарне поле. Плюс відсутність Кравченка, який, як я раніше говорив, дуже багато для нас значить. Тому було велике питання, як ми будемо виглядати на тлі бойової дуже команди. Вони добре захищаються. Львів’яни також пройшли кам`янську «Сталь», хоча сталевари виглядали краще, але львів’яни витримали, а нам дуже було цікаво подивитися, як ми будемо грати у такій стресовій ситуації без Кравченка у гостях. А тут ще і швидко пропустили гол. Було видно, що по грі ми виглядали краще, але цього було замало: для чвертьфіналу просто перегравати на полі мало для перемоги, потрібно бути гострими в атаці, наполегливо шукати шанси біля воріт суперника, проявляти характер, і зараз дуже легко говорити про те, що нам це вдалося. На полі все це було дуже нелегко. І що я для себе відзначив, і чому дуже радий, що молоді хлопці, за відсутності досвідчених виконавців, брали на себе ініціативу, проявляли лідерські якості  — це у першу чергу Сашко Сніжко, той же Ярік Поплавка, який видав дуже хорошу гру проти досвідченого Ошипка, він виконав все, що ми йому казали і в нагороду доля йому подарувала такий гол.

 

— Там йому ще Кравченко бутси пообіцяв.

— Ось це, можливо, і була головна мотивація (сміється).

— Півфінал це межа?

— Як я вже казав, у футболі трапляються казки, можливо все. Багато чого залежатиме від жеребу. Я не той тренер, який  буде казати, що мені потрібен сильний суперник, я розумію, що з «Шахтарем» і «Динамо» нам буде дуже важко – це команди дуже вискового рівня, а «Маріуполь» їм поступається і у майстерності, і у колективних діях, тому хотілось би отримати маріупольців, тоді для нас шанси вийти у фінал підвищаться. Але грати потрібно буде з будь-яким суперником.

— Фінал у 2018 році заплановано зіграти на «Дніпро-Арені». Ви не проти взяти у ньому участь?

— Я не проти (сміється). Це було б здорово.

— Після матчу у Львові Юрій Миколайович Береза сказав, що зробить усе, щоб Дмитро Станіславович Михайленко якомога довше залишався в СК «Дніпро-1». Почесному президенту клуба є про що хвилюватися?

— Ні, хвилюватися поки що немає сенсу. Мені тут подобається: це моє місто, місто в якому приємно працювати, місто яке я дуже люблю і люблю тих людей, що тут мешкають. Тому зараз я отримую повне задоволення від роботи і зроблю все, щоб у Дніпрі футбол був на дуже хорошому рівні.

— Але ж пропозиції є?

— Так, це ринок. Мені двічі телефонували з команд УПЛ, але я навіть не став розглядати ці варіанти, у мене є певні обов’язки тут перед людьми, перед хлопцями, яким я також пообіцяв, що не стану кудись уходити, тому підводити їх не стану.

— Як в цілому ви будете згадувати 2017 рік?

— Буду згадувати з теплотою, адже рік і справді був важким, хоча скінчилося все добре – ми на першому місці за підсумками другого кола і у півфіналі Кубка України, але минулий рік вийшов дуже емоційним. Були періоди сумнівів, питань: чи все ми правильно робимо, в чому нам потрібно додавати, і радощі до нас прийшли вже наприкінці року, коли ми вже знайшли свою гру і досягати результату. Тому емоції були різні. І тут варто відзначити, що Друга ліги стала не такою легкою, як її собі уявляли, і я пам’ятаю ваші запитання, коли на початку сезону все вдавалося, а потім почалися труднощі, коли ми втратили ключових гравців і потрапили до невеликої ігрової кризи. Дуже раді, що з гідністю вийшли з цієї ситуації і ми задоволені прогресом абсолютно усіх футболістів, прогресом у командній грі, тому рік можна назвати вдалим.

— Якщо можна було б повернути час назад, то який би свій крок головний тренер СК «Дніпро-1» Дмитро Михайленко змінив би?

— Мені завжди важко відповідати на такі запитання, адже важливо те, що є, а не те, що могло би бути. Тому я нічого не змінював би, адже все закінчилося нормально і важко сказати, що можна було б покращити або чого уникнути. Все скінчилося добре, а це значить, що у тих важких ситуаціях, в яких ми були, ми повинні були опинитися і їх пройти і стати сильнішими. Тому мене все влаштовує.

— Що побажаєте вболівальникам у Новому 2018 році?

— Я бажаю усім дніпровським вболівальникам, та вболівальникам України у першу чергу мира, щастя і віри в дива. З НОВИМ РОКОМ!

 

Прес-служба СК «Дніпро-1»