Тренер воротарів СК «Дніпро-1» Валерій Городов дав велике інтерв’ю сайту  footclub.com.ua

 «Він в своїй справі – один з кращих» – так знаючі люди кажуть про Валерія Городова, що підготував відразу декількох голкіперів для національної збірної України.  Чемпіон і володар Кубка СРСР у складі «Дніпра», Городов ще сім років тому приступив до роботи з воротарями в рідному клубі, а тепер асистує в «Дніпрі-1» Ігорю Йовічевічу. Сьогодні досвідчений фахівець розповідає про секрети своєї професії читачам «Футбольного клубу».

– Дивитися за грою підопічних з лави нелегко, – зізнається Валерій Васильович. – Все, що потрібно, проговорено, показано, відпрацьовано під час тренувань, але ж це ще потрібно перенести на поле. Тут ти вже нічим хлопцю допомогти не можеш, все залежить від нього і його рішень, на прийняття яких часто відпускаються частки секунди.

Промахи і різні нюанси, що виникають під час матчу, ми потім обов’язково розбираємо. Як правило, через два дні – вже після отриманого командою вихідного, на холодну голову. Збираємося окремо з воротарями – в тому числі з хлопцями з дубля, для яких подібний аналіз – важлива наука. Хвилин за 30-40 за допомогою відео проходимся за всіма ключовими епізодами. Звертаємо увагу на переміщення голкіпера, на його техніку, комунікацію з партнерами. Головне завдання – виключити повторення допущених помилок.

 – Влітку «Дніпро-1» посилився двома воротарями – румуном Валентином Кожокару, який встиг засвітитися в «Стяуа» та італійському «Кротоне», а також досвідченим Євгеном Пастом з «Десни». Що послужило причиною цих придбань, і хто став їх ініціатором?

– Сумнівів у необхідності зміцнення воротарської позиції не було. Адже Богдан Сарнавський пішов в «Кривбас», а Валерій Юрчук все ще відновлюється після травми, яку він отримав в травневому матчі проти «Руху». Кожокару був одним з декількох кандидатів. Ми його переглядали, розмовляли з ним. Хочеться вірити – не помилилися.

Що до Паста, то запросити його для створення конкуренції на останньому рубежі, запропонував головний тренер. Можливості Євгена всім добре відомі і, звичайно, він допоможе команді – особливо з урахуванням невизначеної ситуації з Юрчуком.

Два зрілих воротаря приблизно одного рівня і один-два молодих змінника, які перебувають на підході до основній обоймі , – ідеальне поєднання. У цьому плані у «Дніпра-1» – повний комплект.

– Основним буде Кожокару?

– Поки не знаю – спостерігаємо.

– Чи достатньо вам одного-двох тренувань, щоб зрозуміти, які плюси і мінуси є у новачка, над чим в першу чергу слід попрацювати?

 – Одного-двох – замало. Тиждень – мінімум. Плюс хоча б один матч. Потрібно подивитися, як людина рухається, які рефлекси у його рук і ніг, як реагує на удари з ближньої та дальньої дистанцій, як грає на виходах, боїться помилитися … Тонкощів дуже багато.

– З досвідченими майстрами легше працювати?

 – Природно. З молоддю доводиться возитися більше (посміхається).

– Народ часто дивується, навіщо взагалі таким «динозаврам», як, наприклад, Андрій Пятов або Олександр Шовковський, який закінчував в 41, профільний тренер? Чому ще їх можна навчити?

 – Коли воротареві за тридцять, йому достатньо не заважати. Допомагати, підтримувати, розмовляти з ним, прислухатися до його побажань. У технічному ж плані навчити чомусь новому в цьому віці або тим більше перевчити, – практично неможливо. Перевірено.

Втім, на тренуваннях я не роблю поділу на досвідчених футболістів і новачків. І ті, і інші займаються разом, по одній і тій же методиці, з тим же набором вправ. Якщо і приділяю молодим більше уваги, то ненабагато – буквально точково. Дублер повинен відчувати себе рівним своєму конкуренту і розуміти, що в будь-який момент може вийти на першу роль.

– Навчаючи підопічних, часто приводите приклади з власної практики?

– Трапляється. Частково для того, щоб надати ваги своїм словам. Почасти, щоб нагадати: мої вимоги і поради базуються на конкретному досвіді. Я хочу, щоб воротар мені повірив, – це значно підвищить ефективність нашої роботи.

В той же час, в нашій справі немає місця категоричності і універсальним рецептом. Я завжди наголошую: у МЕНЕ так виходило краще, МЕНІ так було зручніше. Пробуйте по-різному, відчуйте, як комфортніше для вас, експериментуйте. Десь вийдіть на перехоплення, десь залишіться на стрічці, десь руки зафіксуйте в одному положенні, десь – в іншому. Шукайте «свої» рухи навіть в футбольних трансляціях. Слідкуйте за іграми професійно, звертайте увагу на кожну дрібницю. Благо кількість ракурсів і повторів зараз дозволяє розкласти по поличках будь-який епізод.

 – Вам самому довелося грати в клубах, які мали в штаті тренерів воротарів?

– Ні. Але в «Дніпрі» з нами окремо займався Леонід Колтун – асистент Євгена Кучеревського, раніше сам грав у воротах. Він підказував, пропонував якісь особливі вправи – все це допомагало. У тому числі і тоді, коли я сам почав тренувати.

 – До речі, Кучеревський теж був голкіпером.

– Євген Мефодійович відповідав за всю команду – у нього вистачало інших турбот. Головний довіряв своєму помічникові і в наші справи не втручався.

 – Як проходило ваше перетворення з гравця в тренери?

– У 1997 році старий товариш Олег Таран запросив мене в «Кривбас» .Один сезон я відіграв, після чого з Миколаєва в команду прийшов Олександр Лавренцов – молодий і талановитий голкіпер. Він став першим, а я в свої 37 – таким собі дядьком-наставником. Хлопця я постійно тримав в тонусі. Ти врахуй, говорив, я ще не закінчив. Будеш помилятися – опинишся у мене за спиною. Він все розумів правильно і не помилявся (посміхається). А я з 2000 року вже офіційно став відповідати за підготовку воротарів.

 – Наскільки змінилися з тих пір ваші методи?

– В цілому принципи і спрямованість тренувань залишилися колишніми, але на коригування правил гри або нові тактичні віяння, звичайно, доводиться реагувати.

 – Ви – про активну позицію сучасних воротарів і їх регулярним підключенням до розіграшів м’яча?

– У тому числі. Хоча я подібні навички став прищеплювати підопічним давним-давно – просто тому, що сам ніколи не боявся виходити з воріт, страхувати партнерів і виконувати роль чистильника. Раніше подібна манера була майже в дивину, а зараз, коли команди перейшли від схеми з останнім захисником до побудови в лінію, воротар просто зобов’язаний вміти діяти високо, «читати» поперечні і вертикальні передачі, добре грати ногами.

– В ідеалі – двома ногами? Як, наприклад, Георгій Бущан, навіть на чемпіонаті Європи виділявся таким чином серед колег.

– Звичайно, це важливо. Як важливо і те, наскільки швидко голкіпер працює з м’ячем і приймає рішення. Наприклад, захисник, який віддає пас назад і знаходиться під тиском, і коли ти бачиш, що він повертається до тебе обличчям, то вже повинен пам’ятати два-три варіанти подальшого розвитку комбінації. До таких форс-мажорів потрібно бути готовим, для чого ми, зрозуміло, моделюємо їх на тренуваннях і вводимо спеціальні вправи.

– Чи є психологічна стійкість головною вимогою, що пред’являються до класного голкіперу?

– Одна з головних. Адже помиляються всі, і не кожній помилці можна знайти пояснення. 100 раз зробив все правильно, а на 101-й дав маху – буває таке. І тут уже важливо не розклеїтись. У даній ситуації багато, якщо не все залежить від самого футболіста, від його впевненості, від його внутрішнього стрижня.

Пам’ятаю, в 2004 році на Меморіал Валерія Лобановського до Києва приїжджав московський ЦСКА, і я звернув увагу на 18-річного хлопчину в воротах москвичів – на те, як сміливо він врізався в гущу гравців, як командував своїми захисниками та «буцався» з суперниками. Його звали Ігор Акінфєєв, і вже тоді було ясно, що в ЦСКА зростає відмінний голкіпер.

 – Яку роль у вашій справі займають індивідуальні бесіди з підопічними?

– Важливу. Про щось можна сказати при всіх, під час тренування, а про щось – тільки очі в очі. Найчастіше доводиться розмовляти з молодими хлопцями – часом вони потребують не стільки професійної підказки, скільки довірчового спілкування і дружньої поради. Потрібно відчувати такі моменти.

 – Як зрозуміти, що в голкіпера – від його наставника, а що – від власного характеру? Ось, наприклад, явна гра на публіку зі стрибками і кульбітами звідки береться?

– Такому не навчають, це точно. Це – власне «я», частинка особистого стилю.

 – А прагнення будь-що-будь зафіксувати м’яч – навіть з ризиком припуститися помилки?

– Це вже плоди роботи, в тому числі – роботи тренера. Відбитий удар може обернутися кутовим або небезпечним добиванням, а спійманий м’яч – це потенційна контратака. Тому я вимагаю, щоб м’ячі, які можна ловити, воротар обов’язково ловив.

– Серед ваших учнів є вже і ті, що самі перекваліфікувалися в тренери. В першу чергу я про В’ячеслава Кернозенко, який зараз працює з голкіперами «Колоса». Щось видавало в ньому майбутнього колегу?

– Між нами відразу склалися чудові стосунки, але розпитуваннями він мене не дошкуляв. При цьому, будучи дуже скромнною і мовчазною людиною, до своєї професії В’ячеслав завжди ставився дуже серйозно. Не дивно, що з нього вийшов класний фахівець – він відмінно проявив себе і у нас, і в збірній, яка виграла «золото» на ЧС-2019 (U20).

 – Якщо не помиляюся, Кернозенко був одним з тих, хто готував в «Дніпрі» Андрія Луніна?

– Все вірно. У нас в тренерській команді існує певна ротація – з Андрієм поперемінно займалися Кернозенко, Микола Медін і я.

 – Якими якостями виділявся Лунін ще до того, як зайняв місце у воротах першої команди?

– Він прийшов до нас з Харкова технічно підготовленим – з хорошою стартовою базою. Хлопчик володів прекрасними фізичними задатками і був легко навчаємим – схоплював на льоту ті речі, які іншим доводилося розтлумачувати по багато разів. Ну і, звісно, ​​вражав своєю психологічною стійкістю. Спокійний, розважливий, сконцентрований. Часто приходив спостерігати за тренуваннями воротарів першої команди, а я його підбадьорював: скоро, мовляв, попрацюємо разом.

 – Перейшовши з «Зорі» в «Реал», хлопець надіслав вам в знак подяки футболку свого нового клубу – це говорить багато про що.

– Можливо, вся справа в декількох індивідуальних тренуваннях, які ми провели з Андрієм перед його від’їздом в Мадрид. Він сам подзвонив, попросив позайматися з ним персонально, щоб трохи підтягнути фізику. Ми тоді добре попрацювали – над швидкістю, виходами, технікою. Упоралися за тиждень з невеликим. Судячи з того, що через рік на прохання Луніна ми повторили весь цикл тренувань, йому вони пішли на користь. І, звичайно, готувалися ми окремо від команди – щоб не було претензій з боку «Реала».

– Зараз спілкуєтеся регулярно?

– Я зберіг добрі стосунки з багатьма підопічними. Звичайно, з Андрієм тримаємо зв’язок, той же Денис Бойко теж іноді подзвонює.

 – Після вашого приходу в «Дніпро» Бойко провів, мабуть, свій кращий сезон в професійній кар’єрі, що завершився фіналом Ліги Європи. Підхід до нього знайшли відразу?

– Ні, не відразу. Денис – хлопець своєрідний, і близько місяця ми притиралися один до одного.

 – Що, на ваш погляд, завадило йому проявити себе в Туреччині та Іспанії?

– Не беруся судити. Ми з ним, звичайно, обговорювали цю тему, але щоб скласти об’єктивну картину, я все-таки повинен був знаходитися поруч. У будь-якому випадку радий, що Денис виявився затребуваний в такому клубі як «Динамо», і що він продовжує демонструвати свій високий рівень.

 – Хто з діючих голкіперів зараз – №1?

– Думаю, чемпіонат Європи відповів на це питання.

 – Доннарумма заслужив звання самого корисного гравця Євро-2020?

– А чому ні? Він провів весь турнір рівно і впевнено, без зривів і явних помилок. А в найвідповідальніший момент виручив команду.

 – Відбиті пенальті в післяматчевій серії – це перш за все професійні навички або психологія?

– І те, і інше. А ще – якісна адресна підготовка, причому не тільки самого воротаря. Завдяки рекомендаціям аналітичної групи, що займається вивченням суперника, цілком можна взяти пару ударів.

 – Якщо підсумовувати, які основні складові воротарського успіху?

– Праця, терпіння, талант. І ще, як не крути, антропометрія. Щоб пробитися нагору з невеликим зростанням, потрібно бути унікумом.