Захисник СК «Дніпро-1» Владислав Дубінчак дав велике інтерв’ю сайту footclub.com.ua

Рік, що минає, «Дніпро-1» завершив знаковим спуртом. У семи матчах – у рамках чемпіонату та кубку країни – здобув сім перемог, у середньому забиваючи по три м’ячі за гру. Зупинити команду, що міцно влаштувалася на третьому місці, зміг лише зимовий антракт.

Утім, захисник Владислав Дубінчак упевнений, що йому та його партнерам перерва піде лише на користь. 23-річний футболіст, що належить «Динамо», проводить у «Дніпрі-1» вже другий сезон, став тут одним із лідерів і повноправним господарем лівого флангу.

– Звичайно, коли йде гра, коли все виходить і є результат, хочеться продовжувати рухатися вперед і набирати очки, – посміхається Влад. – Нічого. Відпочинемо, попрацюємо на зборах, підзарядимо батарейки і станемо ще сильнішими.

– Судячи з рахунку в зустрічі з «Маріуполем» (3:0), яка підсумувала програму-2021, близькість відпустки вам не завадила.
– Ми з хлопцями неодноразово говорили про цю гру. Ще тури за три до фінішу всі погоджувалися, що вона буде складною саме в плані настрою та може привести до втрати очок. А зіпсувати кінцівку не хотілося. Тому й домовилися, що всі викладатимуться по повній. Мета одна – перемога. Підстібали один одного, тримали в тонусі. Підсумок відомий – відпочивати роз’їхалися в гарному настрої.

– У першій частині сезону «Дніпро-1» не втрачав «своїх» очок, вигравши всі матчі, в яких вважався фаворитом. У чому секрет?
– Справа знову ж таки в психології – ми звикли серйозно налаштовуватися на кожного суперника незалежно від його рівня та амбіцій. Плюс у команді вистачає технічних гравців, адаптованих до творчого футболу. Гра першим номером у нас виходить, якщо суперник надає простір на своїй половині. Втім, на тренуваннях ми готуємось і до менш зручних варіантів. Ділимося на два склади: перший захищається, сідаючи у низький блок, другий – намагається зламати насичену оборону. Таким чином награються комбінації, з’являються нові рішення – все це дуже допомагає під час матчів.

– Рік тому «Дніпро-1» вирушав зимувати після серії із шести поразок. Нині картина прямо протилежна. Вас самих нинішні результати, той самий розгром «Ворскли» (5:1), не дивують?
– Дивувало, швидше, те, що відбувалося 2020-го. Так, тієї осені у команді відбулася зміна тренера, коронавірус та пов’язані з ним обмеження накладали свій відбиток, десь нам не щастило… Але навіть на такому тлі «Дніпро-1» не виглядав безнадійним, і вся та купа поразок здавалась якимось непорозумінням. Що ж, сьогоднішні позиції команди – наочне свідчення того, що ми таки вміємо грати у футбол. А боротися за єврокубкові місця точно приємніше, ніж за виживання.

– Зазвичай, навіть забивши два м’ячі, ви не зупиняєтеся і не переходите на гру за рахунку. Вимога головного тренера?
– Так. Він просить нас не озиратися на результат і у будь-якому разі дотримуватися початкового плану. Не важливо, чи поступаємося ми чи ведемо – всі установки, що стосуються як оборони, так і атаки, залишаються в силі до фінального свистка.

– Успішні періоди для команди – по-своєму небезпечні. Чи доводилося Йовичевичу опускати вас з небес на землю?
– Ні, тому що він грає на випередження. Проводить, як кажуть, профілактику. Постійно нагадує: сьогодні важливим є те, що відбувається сьогодні. А те, що було вчора, ніхто вже не пам’ятає. Тренер повертається до цього посилу знову і знову – під час підготовки та після ігор. Як бачимо, його старання не пропадають даремно.

– Після матчів ваша команда збирається в коло, Йовичевич емоційно, буквально переходячи на крик, звертається до гравців. Коли зародилася ця традиція, яку, знаю, вже перейняв дехто з клубів УПЛ?
– Минулого сезону, коли після серії невдач нарешті прийшли результати. Задоволений підсумком однієї з ігор тренер покликав команду і постарався передати їй всі почуття, які переповнювали його. Так все й почалося. Щоразу він говорить щось нове, і щоразу його промова несе в собі потужну енергетику, яка заряджає та мотивує.

– Який із матчів у нинішньому сезоні викликав у Йовичевича найбільше роздратування?
– Думаю, програші лідерам – «Динамо» та «Шахтарю». Обидва рази ми виглядали непогано, але залишалися без очок – це і злило тренера. Навіть не злило – викликало розчарування. Злим, таким, що переходить на особистості, я Йовичевича, мабуть, ніколи й не бачив. Більшість часу він перебуває на позитиві і не втомлюється підбадьорювати нас. А те, як він тримав удар минулого року, як не давав розклеїтись команді, викликало одночасно і повагу, і захоплення.

– Ти сам важко переживаєш поразки?
– Після кількох років у системі «Динамо», де ми перемагали у 90% матчів, я на правах оренди виступав за «Арсенал» та «Карпати», вирішуючи зовсім інші завдання. В обох випадках ми боролися за виживання і програвали набагато частіше, ніж брали очки – звикнути було дуже непросто. Але тепер, отримавши певний досвід, я ставлюся до невдач куди спокійніше. Намагаюся проаналізувати гру загалом і свої дії, зрозуміти, у чому помилявся, зробити висновки і відпустити ситуацію.

– Як змінилася твоя гра після того, як «Дніпро-1» очолив Йовичевич?
– Він попросив мене іноді зміщуватися у центр під час наших атак, звільняючи фланг для півзахисника. Це дає мені більше можливостей – наприклад просунутися з м’ячем до воріт суперника, піти на загострення, пробити або вивести на удар партнера. У зустрічах із «Олександрією» та «Маріуполем» мені вдавалося заробляти пенальті саме під час підключень через центральну зону.

Для Йовичевича у футболі взагалі не існує дрібниць. Він звертає увагу на безліч нюансів, дає кожному з нас велику кількість корисних порад. Мета тренера – зробити нашу гру попереду максимально ефективною, і ми вже переконалися, що всі його фішки працюють!

– Мені здалося, чи цього сезону ти став активніше підключати праву ногу?
– Так і є – суперники змусили. Тепер вони цілеспрямовано блокують мене з лівого боку, тим самим нейтралізуючи мої головні козирі. Що ж, якщо так, я маю запропонувати їм щось нове і ускладнити їхнє завдання (посміхається).

– Один із твоїх ударів з правої перетворився на асист на Довбика, який вирушив на канікули лідером гонки бомбардирів УПЛ. Що, на твій погляд, робить Артема найкращим нападником чемпіонату?
– Він має всі якості, необхідні форварду. Артем фізично сильний і навіть зі своїм чималим зростом виділяється пластикою та технікою. Додайте сюди швидкість, добре поставлений удар. Можливо, гра у відборі не є його сильною стороною, зате хлопець багато переміщується і грамотно перекриває зони. Щодо його віддачі, роботи на тренуваннях – тут жодних запитань бути не може. Все це у купі й дає результат.

– У розмові зі мною Ігор Йовичевич зізнався, що єдина позиція, на якій у його команді немає конкуренції, – це позиція лівого захисника. Тобто можна розслабитися?
– Я б, може, і розслабився б, якби мої цілі обмежувалися виступами за «Дніпро-1». Тримав би рівень і ні про що не турбувався. Але справа в тому, що я хочу йти далі, хочу проявити себе в одному з великих клубів. Є конкуренція чи ні – через це, за великим рахунком, я не маю хвилюватися. Я прагну сам рости та вдосконалюватися. На тому й концентруюсь.

– Частину літньої підготовки до сезону ти провів у таборі «Динамо» – які враження?
– Насамперед кинулося у вічі те, як додали мої колишні партнери, мої друзі. Можу лише порадіти за них – це вже зовсім інший рівень! Щодо тренувань, то вони приносили насолоду. Організація, якість, різноманітність, інтенсивність – все за найвищим ґатунком.

– Чи спілкувався з Мірчею Луческу?
– Після одного зі спарингів на зборах він покликав мене – пригадав ситуації, в яких, на його думку, я приймав невірні рішення, підказав, як треба було зіграти правильніше.

А вже після того, як я повернувся до Дніпра, Луческу зателефонував – побажав удачі, уточнив, якою хоче бачити мою гру, як я маю поводитися поза полем. Виклав свій погляд на мою ситуацію, запевнив, що стежитиме за моїми виступами. Було приємно. Такий жест з боку тренера дуже важливий.

– Повернення в «Динамо» виглядало б привабливим, але й таїло б у собі невідомість. Твій нинішній клуб поки що не бореться за «золото», але тут ти – на перших ролях. Дилема?
– Для того, щоб зрозуміти, чи готовий я грати в «Динамо», я маю спочатку потрапити до його основної обойми. А щоб отримати свій шанс, потрібно набратися терпіння, якийсь час посидіти на лавці – це також очевидно. Але оцінюючи ситуацію глобально, я б надав перевагу регулярній ігровій практиці в скромнішій команді, а ні твердому статусу запасного в команді рівня «топ».

Якщо мене знову покличуть до Києва, я, звичайно, поїду і робитиму все, щоб проявити себе з найкращого боку. Хоча розумію, що одного мого бажання недостатньо – все вирішуватиметься на рівні керівників клубів та тренерів. Так що зараз я повністю зосереджений на виступах за «Дніпро-1» і завданнях, що стоять перед ним.

– І які ж ці завдання?
– Напередодні старту сезону ми націлювалися на одну з путівок до єврокубків, проте тепер, з урахуванням тієї гри та тих результатів, які демонструє команда, напевно, треба підвищувати ставки. Якщо ми віддамо третє місце, я в будь-якому разі вважатиму це невдачею.