Продовжуємо підбивати підсумки сезону з гравцями «Дніпра-1», і цього разу наш співрозмовник – хавбек Домінго Бланко. Він яскраво увірвався в український футбол та одразу справив враження якісного виконавця. До того ж аргентинець назавжди вписав своє ім’я в історію «Дніпра-1» як автор срібного голу у заключному матчі чемпіонату, якого вболівальники обрали найкращим гравцем травня.
Відеофрагменти цього інтерв’ю також будуть використані у підготовці фільму про сезон 2022/23.
– Мінго, які загальні враження залишив сезон?
– Позитивні, лише позитивні. Це був гарний досвід, і я маю бажання його продовжити, отримувати нові позитивні емоції.
– В тебе це перший європейський досвід. Наскільки виправдались очікування?
– Весь рік можу занести до активу. Тут футбол більш інтенсивний, щільний, більш фізичний. Водночас вимагає доброго технічного арсеналу, адже треба швидше мислити та грати. Наша команда провела непоганий турнір, ми зробили добру кампанію.
– В Аргентині по ногах б’ють настільки ж сильно?
– (посміхається) В обох чемпіонатах мені діставалося добряче по ногах. Сподіваюсь, що зараз, з впровадженням VAR, цього стане менше або, принаймні, судді будуть все бачити. Але, так, діставалося в Аргентині, і тут також дістається.
– Рік тому ти казав про очікування побачити Україну, про яку тобі говорили як про чудову красиву країну. Як тобі Україна?
– Те, що я вже встиг побачити, дуже сподобалось. Міста, до яких ми приїжджали на матчі, я бачив або з автобусу, або виходив на прогулянку – вони дуже гарні. Можливо, через ситуацію у країні зараз немає можливості для розбудови або якогось вдосконалення вулиць, але мені сподобалось те, що побачив.
– Наскільки важко було розриватися у думках між Україною, де ти граєш у футбол, Іспанією, де перебуває дружина з маленькими сином, та Аргентиною, де мешкають батьки?
– Я така людина, що завжди намагаюсь бути на позитиві, посміхатися, а весь негатив ховати десь у глибині душі. Можливо, це не є вірним і треба позбуватися негативних емоцій, але так є. Звичайно, це було нелегко: в мене народився син, якого я бачив лише декілька днів за пів року. Дуже важко бути і без коханої людини. Але я з самого початку намагався впоратися із цією ситуацією, призвичаївся до неї, концентрувався на роботі, на позитивних моментах і віддавав максимум від себе. Сподіваюсь, найближчим часом владнаються усі питання з документами, і у наступному сезоні ми будемо разом.
– Як тобі атмосфера в команді? Наскільки комфортно ти почувався протягом сезону?
– Все добре, все чудово! Мене оточують гарні люди, класний колектив. Усі складнощі у мові. Якби ми розмовляли однією мовою, все було би ще краще. Але все одно я відчуваю добре ставлення та з усіма маю чудові стосунки.
– Якщо підбивати підсумки, чим ти найбільше за все задоволений за минулий сезон та що виявилося найбільш складним?
– Окрім того, що ми говорили про важкість перебування далеко від родини, від близьких людей, все пов’язано з футболом. І добре, і погане. Ми змогли дати бій у чемпіонаті, йшли у лідерах і практично до завершення тримали турнірну напругу. На жаль, за якийсь крок до фінішу ми вибули з боротьби за чемпіонство. Тобто все пов’язано з футболом – і добре, і те, що за крок до мрії ця мрія зруйнувалася.